Стільки всього сталося. Хоть і нічого конкретного. Але скласти всі ті дрібниці до купи, всі ті сказані слова. Вилазить велика проблема. Від чого дуже боляче.

Я вже й сама не вірю тому, що відбувається, не вірю собі....

Можливо, дійсно я шукаю проблем, накручую собі щось. Можливо, справді я така егоїстка, яка хоче, щоб весь світ крутився навколо неї.

Я заплуталась...

Я, частково, а може і ні, як він, люблю все контролювати. В мені рідко можна побачити закохану дівчину, яка в омут з головою від кохання. Яка віддається повністю емоціям. Яка від того ж кохання аж світиться. Ні, я завжди стараюсь контролювати себе та свої емоції, наскільки це можливо фізично. Тому, що розумію, що не можна завжди показувати все і розказувати все чоловікам. Бо потім вилазять на голову, командують, а ти просто вже на автоматі бігаєш і тішишся ним, а він нагло тебе використовує, бреше тобі і тп.

Але ось цю золоту середину, в якій показуєш свої емоції, відчуття, щастя, радість, що він біля тебе, що ти без нього не уявляєш свого життя і в той же час стримуєш себе в деяких виплесках емоції. Ось цю середину я втратила давно.

Чесно, хотілось написати зовсім інакше, але почала і відкрила для себе трохи інший погляд на ці стосунки, які вже 3 місяці мало-помалу вмирають.

Може то любов десь поділася, може її і не було.

Страшно. Чесно стає страшно.

Я розумію, що не кінець світу, та й взагалі ще не кінець. Але не знаю, що робити. Та й мені набридло щось робити. Постійно я починаю розмову про якісь проблеми в стосунках. Він мене не слухає, потім сваримося майже назавжди. Після чого він таки хоче мене почути, слухає і якусь малу частинку з проблеми ми вирішуємо на деякий час. І так постійно. Вже навіть в мене таке враження, що це я істеричка, яка шукає проблеми, причини...

Хай я дійсно егоїстка. Але я старалась...

Я заплуталась, загубилась. Я не знаю де ті почуття ділись, що далі робити. Хто б мене повернув до життя.

Після скорочення з роботи перші декілька тижнів я намагалась чимось себе заняти, кудись піти з подругами. Йому це не подобалось. Потім я сиділа більшість часу вдома. Це не подобалось ні йому, ні мені. Цілими днями двоє вдома, здуріти можна. Він поміняв ставлення до мене...

З сьогоднішнього дня склалося остаточне враження, що я в цьому домі квартирантка чи домогосподарка найнята. Круто.

Час від часу просто хочеться плакати.

Ще й вчора посварилася з мамою. Нічого суттєвого, але в теперішній ситуації її слова прозвучали боляче. Зараз спілкуємось, але...

Блін, ну чому, чому я завжди в важкій ситуації, коли потрібно з кимось поговорити, комусь поплакати, у всі важкі моменти я залишаюся сама, а якщо і не сама, то самі ближчі мені люди добивають!!!

Живу як робот. На автоматі виконую всі функції і обов'язки. Стараюсь поміняти своє ставлення до всього, до нього, знайти позитивні нотки в буденності. Але постійно якесь просте, необережне слово, дія, просто відштовхують мене...

Гріх таке казати, але наразі я не бачу сенсу ніде.