Дивно якось. Дві ночі підряд мені снилась моя подруга (чи можливо, правильніше було б сказати, колишня подруга) Ю, або її мама. І ось сьогодні, приходить мені анонімне «питання» зі словами "отак почитала твій аск. я скучила. чесно. аж сльози течуть. не знаю чому. походу тому, що любила тебе сильно. і втратила. моя хороша.".

На 100% не впевнена, але здогадуюсь, що це Ю. Хоча, можливо, комусь нема чим занятись і прикалується. Я відписала, що якщо я правильно здогадуюсь хто це, то я також скучила і хай подзвонить мені. 

Все-таки, колись так добре дружили, потім після мого знайомства з П вона почала віддалятись, а можливо скорше я. Але я всерівно намагалась спілкуватись частіше. А вона, навтіь при зустрічі на вулиці, крім Привіт нічого більше сказати і не хотіла. Чому? Ні я, ні вона нічого один одному поганого не зробили. Хм.

Зараз також розумію (якщо це дійсно вона), чому вона раптом почала скучати за мною і тд. Тому, що за кордон поїхала наша спільна подруга В, з якою вона дружила з дитинства, а я в певній мірі була її заміною, коли її не було поряд. Я це розумію і досі. Хоч це неприємно і вона навіть не захотіла прийти до мене на весілля. Але все ж ми були хорошиими подругами. Можливо, а напевно і точно, ми вже не будемо такими друзями як раніше. Але я хотіла б з нею хоч іноді бачитись і спілкуватись. Не можна декілька років хорошої дружби просто так перекреслити і розійтись як абсолютно чужі люди.

Вчора ходила з П і його другом М в кіно на «Месники». Класний фільм. І насміялися, епічні моменти були. Я задоволена. 

Сьогодні чудова погода, сонечко світить. Треба вийти з дому прогулятись. Вдома нудно, ще й воду відключили на 2 дні(((

Я почала, нарешті, читати книжну Л.Толстой «Анна Каренина». Самий початок трішки нудний, але зараз вже цікавіше стає.

Любовь — это когда ничего не стыдно, ничего не страшно, понимаете?

Когда тебя не подведут, не предадут. Когда верят.

Михаил Рощин

Субота. За вікном летить лапатий сніг. 4 квітня. 

Вчорашній день на новій роботі пройшов більш-менш нормально. Пів дня мене нервували ці телефонні дзвінки. І не стільки самі дзвінки, скільки ці тупі люди. Але далі я втянулась. Вирішила не перейматися і просто машинально виконувала свою роботу. Виявилось, це зовсім не важко.

Сьогодні сижу вдома. Думала з грубшого поприбирати. Ну там вікна помити… Але на вулиці так холодно і такий сніг, шо навіть на балкон виходити не хочеться. Хіба зсередини протру. А всю квартиру буду прибирати десь на тижні, а то ще не раз шось десь впаде, насмітиться і т.д.

Ще на тижні треба заскочити до перукаря, підстригти кінчики волося. І хотілося б зробити манікюр. В принципі маю то всьо встигнути. Робота в мене до 18:00, то якщо нормально спланувати, то всьо встигну)

Завтра Вербна неділя. Було б добре сьогодні вербу прикупити. Не знаю, може й вийду з дому. Ееее..., але там так холоднооооо… Бррр..

Давненько мене не було. Якось ні бажання, ні можливості писати. А зараз просто захотілось.

В мене все нормік. На вулиці наступила ніби весна. Спитаєте як це. А це коли 10 хвилин світить сонечко, 5 хвилин падає дощ, 5 хвилин небо затягнуло хмарами, а ще через 5 хвилин вже падає густий лапатий сніг. Якось так))

Кілька днів тому, через якусь дрібницю, як на мене, посварилась з Л. Але вчора зустрілись і зробили вигляд, що нічого не відбулося. Прогулялись. Ніби все норм.

Ще були сварки з П, але то таке, то мусить бути, бо без того інколи сумно стає.

Нарешті дочитала книгу «Поющие в терновнике». Книжка просто бомба. Мені дуже сподобалась і після неї аж не хочеться інакшої починати, ще хочеться насолодитись її післясмаком.

Ще з нового, я знайшла роботу. Сама в шоці. Позавчора ввечері прочитала на пошті запрошення на співбесіду. Вчора побувала і на співбесіді, і на навчанні. Сьогодні ще пішла трішки повчилась, спробувала. І завтра вже вихожу на роботу в Call-центр. Прикольно) А то вже надоїло вдома сидіти якшо чесно. На роботі все таки хоч якесь спілкування, а там ще й колектив не маленький))) Думаю мені сподобається. Саме головне, що близько від дому, через дорогу)

Скоро Великдень. Ходила сьогодні з мамою по магазинам. Ціни такі, що аж очі на лоб лізуть. Отак походили, подивились та й розійшлись по домам ні з чим.

Якось скучновато, може то за книжку засісти. Хм...